fakelportos (fakelportos) wrote,
fakelportos
fakelportos

Мешканець Камки два роки живе в екопоселенні СПАРТА.


Екопоселенець Борис Бухал на пасіці біля вулика власної кокструкції
Вони вважають, що техногенний спосіб життя веде до всесвітньої катастрофи. Тому організовують свою життєдіяльність так, щоб чинити на природу мінімальний вплив: екологічно будуються, використовують альтернативну енергію, харчуються за рахунок органічного сільського господарства. Мова - про мешканців екологічних поселень.

За кордоном їх створення розпочалося ще на початку 60-х років минулого століття. В Росії - на початку 90-х, з появою гострих матеріалів про існуючі екологічні проблеми. Зараз на території СНД налічується більше сотні таких поселень. В Україні - близько двадцяти. Найбільш відомі з них - «Долина джерел» на Київщині, «Світле» в Криму, «Буда» в Черкаській області.

Екопоселення (засновники називають його «навчальним господарством») «С.П.А.Р.Т.А.» (про нього уже кілька разів були сюжети в «ТСН») розташоване на Харківщині - в селі Караван Лю- ботинського району. Воно існує'з середини 90-х. Два роки там живе колишній мешканець Камки Шорського району Борис Бухал. Під час його недавнього приїзду на малу батьківщину ми зустрілися, щоб поговорити про особливості цієї спільноти.

Борис розповідає: назва їхнього учбового господарства розшифровується як «сільськогосподарська поетизована асоціація розробки трудової активності». Тут займаються сільськогосподарським виробництвом, пишуть вірші і вірять, що шлях до вершини людського щастя лежить через працю і турботу про Батьківщину. Щастя досягають, працюючи в своєму підсобному господарстві. В общині 50 корів і бичків, є коні, птиця. А землі - всього один гектар. Звертались до Люботинської міськради, до якої належать територіально, з проханням виділити землю під корівник та свинарник і начебто отримали «добро». Але коли почали оформляти документи, виявилось, що.виділені землі підлягають розпаюванню.

Словом, влада придумала хід, щоб не виділяти землю. Чому? Можливо, через те, що «С.П.А.Р.Т.А.» не зареєстрована як фермерське господарство - лише як громадська організація. А, може, тому, що ставлення до «спартанців» неоднозначне. У селі їх називають «козлятниками», - починали хазяйнувати з трьох кіз. Відмовляються купувати у них молоко і змушують прибирати дороги від коров'ячих «коржів».

- Що стало причиною такого ставлення?

- Думаю, незвичні для загалу погляди на життя, правила, які мусимо виконувати. Скажімо, усі поселенці поділяються на теоретиків (добровільні члени організації) і практиків (наймані робітники). Живуть вони в загальних кімнатах Чоловіки і жінки, звісно, окремо. Статеві утіхи заборонені. Куріння, пиятика, нецензурщина - теж. За порушення дисципліни - штраф 33 гривні. З огляду на те, що середній заробіток тут не перевищує мінімальної зарплатні, сума немала,бо контроль за дотриманням правил суворий.

Тут своя класифікація людей (їх тут близько двох десятків). Наприклад, пияки і скандалісти вважаються «нелюдами злостивого норову», є також «нелюди тихого норову», «напівлюди». Найвищий ступінь - «людина розумна». Вечорами «спартанці» слухають свій гімн, пишуть вірші, аналізують роботу, виконану «практиками». Вважається, що вдосконалення людини відбувається в момент праці й аналізу. Це та інші положення викладені в книзі - керівництві «Правдомір та Дуромір». Вигадали навіть свою науку - феличологію і вивели формулу щастя.

- Прийняти такий порядок згодиться не кожен. Що змушує людей приставати на умови, які декому можуть здатися безглуздям?

- У кожного - своя причина. Хтось хоче жити і працювати на природі, харчуватись екологічно чистими продуктами - без ГМО і пестицидів (триразове харчування - безкоштовне), комусь потрібен дах над головою. От і виконують усі вимоги. Результати вражаючі. Скажімо, від кожної корови в середньому щодня надоюють по ЗО кілограмів молока.

- А Ви як потрапили в «С. П.А.Р.Т.У.»?

- Це довга історія. Після служби в армії доля закинула мене в Но- рильськ. 13 років працював там фотографом. На Урал переманив колега, у минулому - адвокат. Тут у мене і прокинулося ще дитяче захоплення бджільництвом. У 1992 році купив будинок у селі Селяєво Аргаяшського району Челябінської області, приватизував закріплену за ним землю, щоб розмістити там пасіку... Проблеми почалися з того, що голова місцевої сільської адміністрації Нажмет- динов незаконно віддав 6 соток моєї земельної ділянки сусідам. Я подав позов до суду, хоч і був попереджений, що нічого з цього не вийде: мовляв, у чужаків тут прав немає. Так і вийшло: на судовому засіданні мій позов визнали необгрунтованим. А після нього, пізно ввечері, до мене увірвався п'яний управляючий Селяєвським відділенням Роберт Юсупов. Збиткувався: «Май на увазі: ти тут один серед башкирів, і нічого не зробиш. До тебе просто прийдуть і уб'ють у твоєму ж домі!».

Цього не трапилось тільки дякуючи Богу та моїй пильності. Невідомі вночі чи під час моєї відсутності грабували, громили пасіку, вибивали вікна в будинку, а потім підпалили його. А районний (Фаїзов) та обласний (Брагін) прокурори у відповідь на мої звернення надсилали відписки про відсутність складу злочину. (Згодом вони обидва попались на хабарах). Мені чинили перепони в отриманні кредиту для розвиток бджільництва, намагались отруїти, підсилали кілера. Я вирішив іти ва-банк. Хай будь що буде, але не відступлюся. Перша перемога прийшла в 1999 році - через сім років судової тяганини мені повернули 6 соток землі. Інше досягнення було в бджільництві. Не дивлячись на постійне протистояння й утиски, я продовжував займатися пасікою. Об'єднавши найбільш продуктивні ідеї французьких, німецьких, американських, фінських і вітчизняних бджолярів, зробив вулик власної конструкції - у ньому бджоли зимували під відкритим небом, витримували температуру мінус 43 градуси. У 2003 році отримав за літній сезон від однієї бджолосім'ї 120 кілограмів меду і став «Лідером Великого Уралу». Про це писали ЗМІ, був сюжет на телебаченні («31 канал»).

Підрахувавши, скільки я втратив за 7 років (не зміг отримати доходів через неправомірні дії місцевих чиновників), подав до суду ще один позов - про стягнення з адміністрації Камишівського сільського поселення Аргаяшського муніципального району Челябінської області втраченого доходу в сумі 29 мільйонів 160 тисяч російських рублів.

Звичайно, мій позов не задовольнили. Але більше не гнобили. Мені самому не захотілося там жити. Засумував за домівкою. Приїхав у Камку в 2010-му. Починати все з нуля не вистачало статків. І я вирушив у Караван, дізнавшись про вакансію в учбовому господарстві з газетного оголошення.

- І як успіхи?

- У минулому році перекрив свій уральський рекорд на 6 кілограмів.

- У рідну Камку повертатися не збираєтесь?

- Думаю про це. Мені уже 60. У такому віці рідний дім набуває особливого значення. Під час нинішнього приїзду дізнався приємну новину: керівник псп Нових Боровичів (чиї землі поруч із Камкою) Володимир Жолобецький - чи не єдиний у районі - сприяє розвитку бджільництва. Місцеві пасічники розказали: спеціально виорав і засіяв медоносами три гектари землі, щоб принадити бджіл і на сусідні поля псп - аби здійснювали запилення. Після моїх поневірянь це - просто бальзам надушу...

Марта Зінченко, газета "Чернігівщина" №44 (372) від 01.11.12

Теги: Борис Бухал, екопоселенець, «С.П.А.Р.Т.А.», газета "Чернігівщина", Марта Зінченко
Tags: «С.П.А.Р.Т.А.», пресса о нас
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments